Далі наша подорож продовжується до церкви Різдва Богородиці в с. Полові, що збудована 1811 р. в стилі класицизму. Мурована, хрещата в плані. Між апсидою й північними та південними раменами просторового хреста вбудовано невеликі об'єми паламарні й ризниці. Центральний четверик увінчано півсферичним куполом на круглому барабані, фасади - трикутними фронтонами. Всередині збереглися залишки олійного розпису. Перед головним входом височить дерев'яна багатоярусна дзвіниця - єдина, що збереглася на Чернігівщині до наших днів. Зі східного боку дзвіниці - вхід із чотириколонним портиком. Як свідчить напис на стіні 3-го ярусу, зведена в 1880-1882 рр. (додаток 6).

Наступним пунктом нашої екскурсії є с. Радьківка та Свято-Вознесенська церква, що була побудована у XIX сторіччі за кошти місцевого поміщика, колезького асесора, Федора Раковича. Потурбувався благодійник, щоб церква була високохудожньо оздоблена, як по архітектурі, так і по живопису. Спеціально запрошений академік писав іконостас і фрески, які дивом збереглися до нашого часу.

Остання літургія відлунала в діючому храмі понад 10 років тому, однак церква ще й нині дивує випадкових подорожніх довершеністю архітектурних форм та всеохоплюючою, майже відчутною Божою Благодаттю. Місцеві жителі розповідають дивні історії і вірять в чудодійні властивості цього храму та його фресок.

Восени 2009 року Синодом Української Православної Церкви Київського Патріархату прийнято рішення "благословити відкриття Свято-Вознесенського чоловічого монастиря на базі храму Вознесіння Господнього" (додаток 7).

Наступна зупинка це Білорічецький архітектурний ансамбль який збудований був у другій половині ХІХ ст. за проектом архітектора та художника Ягна Олександра-Едуарда Юлійовича. На даний час садиба майже втрачена (Додаток 8).

Далі ми прямуємо до перлини Прилуччини - Густинського монастиря.

Початки Густинського монастиря сягають 1600 року. Засновником його був ченець Йоасаф, який разом з ієромонахом Афанасієм прийшов з Афонської гори і з благословення настоятеля Києво-Печерської лаври Єлісея оселився тут для усамітнення. Для облаштування монастиря Йоасаф уподобав землі князів Вишневецьких по течії річки Удай, де зі своїми учнями оселився на острові, що заріс густим віковим лісом, звідки і пішла назва монастиря - Густиня.

Серед засновників монастиря було чимало козаків, які, передчуваючи близьку смерть, йшли у ченці - але смерть відступала, ченці жили ще довго, розповідаючи про цілюще повітря і "живу воду" з підземних ключів.

Відразу на острів почали прибувати люди з усіх усюд заради монашого житія і спасіння. Місцеве населення допомагало монахам харчовими запасами, грошима, будівельним матеріалом. Завдяки цьому в 1614 році була споруджена мала дерев'яна церква на честь Пресвятої Живоначальної Трійці (Троїцька церква). Так виник монастир, ігуменом вибрали старця Йоасафа. В допомогу собі з керування Густинським монастирем Йоасаф обрав Ісаю Копинського, ігумена і настоятеля Антонієвих печер при Києво-Печерській лаврі.

Оглянувши і схваливши обране для монастиря місце, Ісая виклопотав у православного князя Михайла Корибута Вишневецького, у володінні якого перебував тоді острів, право на володіння ним. В 1615 році Михайло Вишневецький дає монастирю грамоту на володіння островом Густинь, навколишніх лісів, лук та орних земель. Після її отримання монастир забезпечив своє подальше існування, тож Ісая приступив до його розбудови.

В 1620 році, в часі повернення із Москви через Україну, Густинський монастир на запрошення гетьмана Петра Сагайдачного відвідав єрусалимський патріарх Феофан. У Києві патріарх, на прохання гетьмана і згідно зі своїм виключним правом, висвятив Київського митрополита Іова Борецького та ще п'ятьох єпископів. Так було відновлено вищу ієрархію української православної Церкви. В числі нових єпископів був і фундатор монастирів на Прилуччині, а тоді ігумен Києво-Братського монастиря Ісая Копинський. Його висвятили єпископом у Перемишль, але через гоніння та переслідування Ісая змушений був повернутися до Києва. Святитель продовжував опікуватись православними монастирями в Україні, а згодом і зовсім перебрався знову до Густині. Ісая Копинський ще при житті першого ігумена Йоасафа (починаючи десь з 1615 року) протягом двох десятиліть управляв Густинським монастирем, а всі настоятелі в ті роки фактично були його намісниками.

Другое по теме:

Промышленность
Италия входит в 10 наиболее развитых стран мира. Ведущая сфера экономики – промышленность, базируется как на собственных ресурсах, так и на импортной сырьевой базе. Италия – высокоразвитая индустриал ...

Хозяйственно- культурные контакты народов края
К концу века углубились отличия хозяйственно-бытового уклада жителей северной зоны и южных районов. Так, немногочисленные русские жители внутреннего Таймыра на Хатанге, Пясине и Боганиде глубже воспр ...

Карта Центрального экономического района
...